Про хлопця, що не знав страху
Хто не вірить, той хай перевірить, а було це в сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними ріками. Жила-була там жінка, і мала вона сина. Син ріс сміливим, відважним. Куди б його не посилали, всюди спокійно йшов. Коли хлопець виріс, сказав матері: — Піду в світ, хочу пізнати страх. Мати умовляє: — Сину, не залишай мене одну.
Що я без тебе робитиму? Та хлопець не послухав. Зібрала мати його в дорогу. У торбу поклала ощипка, попрощалась. Іде він, іде, а дорозі кінця-краю не видно. Не так воно швидко діялося, як в казці розповідається. Зустрічає в полі чоловіка, що оре волами.
Поклонився хлопець: — Добрий день! — Доброго здоров’я! Куди, синку, шлях тримаєш? — Іду світом. Хочу страх пізнати. — А ти до мене на службу не найнявся б? — Чому ж ні, наймуся. Тільки з тією умовою, що ви познайомите мене із страхом.
— Це можна! В моєму хліві кожної ночі два повішеники таке витворяють, що просто страх. Хлопець став на службу до газди. Одного дня орали вони в полі, і сталася біда: воли стали, плуг наче в землю вріс. Почали лагодити.
Полагодили, а сокиру загнали в стовп, на якому ті два чоловіки повісились. Увечері вернулись додому, розпрягли волів, дивляться — а сокиру забули. — Мусиш, небоже, повертатися в поле за сокирою,- наказав газда. Приходить хлопець в поле, де орали, підходить до стовпа, на котрому ті двоє повісились, бере сокиру й хоче ІТИ, коли чує людський голос: — Синку, подай води! — Ні в чому тобі подати, та й не пригадую, щоб десь тут вода була. — Подай в шапці, а вода ген там, в кущах! Та тільки напоїв одного, як чує другий голос: — Подай, сину, й мені води.
— Подам! Подав і другому, взяв сокиру, хоче відходити. — Чекай, ми тобі віддячимо! — Що там дякувати за воду? Перший повішеник сказав: — Я тобі подарую палицю, що сама б’є! Другий простягнув мішок: — Ось тобі мішок, що сам розв’язується й зав’язується.
Додому хлопець повернувся пізно. Вже всі спали. Тільки хазяїн не спав. Коли повечеряли, газда й каже йому: — Спати йди в хлів, якщо не з боягузів. Ліг хлопець в хліві спати, та так міцно заснув, що нічого не чув, нічого не видів. — Що ти чув, що ти видів? — питають рано хлопця.
— Нічого не чув, нічого не видів! — відповідає хлопець. Збирається знову газда в поле й питає хлопця: — Підеш зі мною? — Піду, якщо пізнаю страх! Коли ні, то й не піду! Газда нічого не сказав, та й що казати, коли той двох повішеників не злякався?
Попрощалися. Газда завернув на поле, а хлопець — на широку дорогу, що вела до царського міста. Назустріч бабуся. — Добрий день! — Доброго здоров’я! — Що у вас нового, мамко!
— Недобрі, синку, новини. Нечиста сила занадилась до нас. Кожної ночі забирає одного вояка. Багато-багато людей забрала, а зараз черга дійшла до самого царя. — Піду я замість царя! Показала бабуся, де живе цар. Коло палацу сторожа зупиняє: — Хто ти й куди йдеш?
— Хочу зустрітися із смертю замість царського вояка. Сторожі сподобалась відповідь. Донесли цареві, що хлопець має до нього справу. Цар велів привести хлопця до себе. — Що ти думаєш тут робити?
— запитав цар. — Хочу вечерю готувати на тому місці, де гинуть ваші вояки. Цареві сподобалась смілива відповідь. — Добре! А що ти за це хочеш? — Нічого! Дайте тільки кусок хліба і кусок сала.
Коли настала ніч, привели хлопця на те страшне місце. Розклав хлопець вогонь і пече сало. Опівночі прискочив до нього чорт: — Що ти тут робиш? — Не видиш, що сало жарю? — Іди звідси, сюди чорти на зборище сходяться. — На зло залишусь.
— Підеш, коли нас збереться багато. — Хоч би й тисяча, не піду. Розізлився чорт, свиснув, і з-під землі вискочило багато-пребагато чортів. Проганяють вони хлопця, загрожують йому. А він питає: — Ви вже всі тут, чи ще когось чекаєте? Чорти переглянулися від здивування, а один каже: — Ще хромого старого біса нема. — От коли він прийде — й поговоримо.
Прийшов і хромий біс, прискочив до хлопця й кричить: — Тікай звідси, щоб мої очі тебе не бачили! А хлопець спокійно: — Розв’яжися, мішок! Мішок розв’язався. — Палице, зажени всіх чортів до мішка! Палиця загнала всіх нечистих до мішка.
Мішок зав’язався. — Бий їх, палице! Б’є палиця, чорти пищать, верещать, як несамовиті, просять помилувати: — Відпусти нас, що захочеш — все твоє. — Хочу, щоб на цьому місці я газдою був. — Добре, добре! — погоджуються чорти.
— А документ підпишете? — Бери так, без документа. Тут хлопець знову наказав: — Бий їх, палице! Лупцює палиця чортів. Гинуть вони в мішку й знову просять хлопця: — Підпишемо, підпишемо, тільки відпусти! — Розв’яжися, мішок! Мішок розв’язався, і чорти висипалися з мішка, як бджоли з вулика.
Хромий біс склав угоду. — А ключі від царського палацу? Тут чортяка висипав стільки ключів, що возом не повезеш. Гукнув хлопець до чортів: — Ідіть звідси, й щоб більше ніколи сюди не поверталися! Чорти щезли. Поніс хлопець документ до царя.
Всі палати освітились, зачитали документ. Хлопець висипав ключі й повідчиняв усі двері. В кімнатах знайшли багато людей — мертвих і живих. Живих випустили на волю, мертвих поховали. Привів цар хлопця до себе й питає, чим його винагородити. — Не хочу нічого, тільки хочу пізнати, що таке страх.
На прощання цар мовив сміливцю: — Дай нам знати, в якій стороні помреш, щоб по тобі всі дзвони дзвонили. Наказав хлопець закопати під вікном царя стовп й обтесати його з чотирьох сторін. — Слухайте, світлий царю! З якого боку на стовпі появиться кров, у тому напрямку мене шукайте. З цим хлопець пішов собі.
Потрапив у країну, де нестерпно палило сонце. Виломив хлопець гілляку з куща ліщинового, підійшов до ями, з якої паром несло. «Що б могло бути в цій ямі? — думає собі.- Треба подивитися». В яму вела драбина. Спустився хлопець драбиною, дивиться — в трьох величезних казанах смола кипить, а в тій смолі грішники варяться. Підходить хлопець до казана, а назустріч йому чорт: — Що ти тут шукаєш?
— Та ось хочу гілку вмочити. — Не можна! Іди звідси! Та хлопець не йде. — Ви всі тут? Чорти переглянулися. Найстаршого, хромого біса не було між ними. Коли появився найстарший біс, хлопець наказав: — Розв’яжися, мішок!
Палиця, йди по кругу! Мішок розв’язався, і палиця загнала всіх чортів до мішка. — Зав’яжися, мішок! Бий їх, палице! І почала палиця молотити чортів. Вони пищать, верещать, просяться: — Відпусти нас, ми тобі дозволяємо — роби, що хочеш!
Хлопець тільки цього й чекав. Підійшов до казана, опустив гілку, й до неї вчепилося безліч комашок. Коли гілку витягнув, всі комашки стали вівцями. Радий хлопець, що тепер блукатиме по світу не один. Коли вже до вітки нічого не чіплялося, підійшов до мішка: — Розв’яжися, мішок! Коли чорти вилізли, палиця ще вдарила кожного на прощання. Вийшов хлопець в поле, а вівці за ним. Та так багато було тих овець, що не полічити їх й ста писарям.
Йдуть вони, йдуть, і раптом перед ними — великі ворота. Хлопець відкрив їх, і всі вівці зайшли в огорожу. З’явився тут незнайомий чоловік й каже: — Тобі не можна сюди заходити. Ти не гідний цього! Хлопцеві стало боляче від цих слів, і він пішов. В полі знайшов криницю, сів біля неї, щоб поїсти й води напитися.
Коли нахилився води зачерпнути, стрибнула жаба й заховалася під кущем. Налякався хлопець жаби й помер. Залишимо тут хлопця й підемо до царя. Слуги донесли цареві, що з одного боку стовпа потекла кров. Наказав цар своєму війську розшукати сміливого хлопця. Знайшли його там же, коло криниці. Коли принесли його в золоту палату, наказав цар дзвонити в усі дзвони, а хлопця поховати з усіма почестями.
А біля могили наказав поставити варту, щоб ніхто ніколи не порушував його спокою… От і вся казка. Все це я сам видів. Коли я сів на весло, воно мене сюди принесло. А хто не вірить, той хай перевірить.