Людська доля
Посилав пан козака з листом, і йому випала дорога через ліс, і він ïхав тим лісом, та надибав святого Миколая, що він в’язав лика — єдно добре, а друге кепське. Але святий Миколай показався йому в постаті старого діда. Де той козак, приïхавши близько св. Миколая, і дивиться на тоє і повідає:
— Що то ви, дідуню, ото робите?
А св. Миколай відзивається до нього:
— А що ж? Ти бачиш добре, що я роблю; лика в’яжу.
— Та я, дідуню, бачу, що ви лика в’яжете; іно не знаю, на́що?
— Ото так, козаче! Тіï лика, которіï я в’яжу докупи, то вони свідчать людськую долю!
— А чого ви в’яжете єдно лико добре, а друге кепське?
— Бо так треба; бо і люди такі на світі: єсть добріі і недобріï, то треба ïх так вінчати, щоб були злі з добрими, а добрі зо злими.
— А то для чого?
— Для того, бо як би се звінчали самі злі, то вони би не могли в світі жити; а як би се повінчали добрі, обоє робучіï, то вони б з великого добра забули за бога.